Міктам Давида в печері

Керівникові хору. На мелодію «Не занапасти». Золотий псалом Давида, коли він утікав від Саула в печеру.

Ховаючись у печері, поки Саул полює на нього, Давид лежить серед людей, чиї зуби — списи, а язики — мечі. Він ховається під крилами свого Отця, доки мине буря, а тоді ще до світанку будить арфу й ліру, із серцем твердим, хоч нічого ще не змінилося.

Розділ 57.

Змилуйся наді мною, Отче мій, змилуйся наді мною, бо в тобі моя душа шукає захисту; у тіні твоїх крил я сховаюся, доки не минуть згубні бурі. Я волаю до Отця мого, Всевишнього, до нашого Отця, який сповнює свій задум щодо мене.

Він пошле з неба й спасе мене; він картає того, хто топче мене. Отець мій пошле свою незмінну любов і свою вірність. Моя душа серед левів; я лежу серед тих, хто дихає вогнем, — серед людей, чиї зуби — списи та стріли, а язики — гострі мечі. Піднесися, Отче мій, над небесами! Нехай слава твоя буде над усією землею!

Вони розставили сіть на моєму шляху; я був пригнічений. Вони викопали яму переді мною, та самі впали в неї. Моє серце непохитне, Отче мій, моє серце непохитне! Я співатиму й гратиму. Прокинься, славо моя! Прокиньтеся, арфо й ліро! Я збуджу світанок. Я прославлятиму тебе серед народів, Владарю Отче; я співатиму про тебе серед племен. Бо незмінна любов твоя сягає небес, вірність твоя — до хмар. Піднесися, Отче мій, над небесами! Нехай слава твоя буде над усією землею!